«Небезпечності війни»

У поспіху під’їхали до околиці села і стали вирішувати, що далі робити. Поки кожен висловлював свою нескінченно важливу думку, швидко стемніло, потрібно було припиняти цей балаган. Я сидів на машині й мовчки дивився, як внизу обговорювали долю підрозділу на найближчу ніч. Тонкий писк... засвербіла щока... комар, сука. Рефлекторно підняв руку, щоб почухати, і знову відчув цей нудотний сморід. Потрібно обов’язково знайти воду і змити кров із рук. А якщо завтра вдасться набрати води в криниці, змию кров ще й з машини, а то смердить до нудоти. Мій погляд впав на тільник, на ньому теж були засохлі згустки крові, блискучі від яскравого світла місяця. Я його зняв охайно, щоб не торкатися брудними руками до тіла, і викинув у бік. Пірнув у машину, дістав і одягнув футболку.

Я не брав участі в обговоренні. Сидячи на гарматі своєї БМД-1, дивився на місяць, намагався абстрагуватися від того, що відбувається, і заспокоїтись. Згадав пісню «Queen» «Do not stop me now», закрив очі, наспівуючи у себе в голові, й на обличчі почала з’являтися посмішка. Раптом я почув злий голос, що звертається до мене:

— Якого хєра ти постійно посміхаєшся?! Тобі смішно?! — Хтось крикнув у мій бік.

Я впізнав цього хлопця — той самий, до якого я звертався перед штурмом Жданівки. Тільки тоді його обличчя було в кіптяві.

— Друже, мої руки й ноги цілі, я живий, тому і посміхаюсь. Коли я буду сходити з розуму від болю, тоді, може, перестану, а доти, будь ласкавий, терпи. І перестань гарчати, а то схожий на дурну собаку.

Я бачив, що він на нервах, тому намагався говорити з ним м’яко. Усі присутні стежили за діалогом, але ніхто не встрявав. Коли ми закінчили, консиліум продовжився.

Нарешті обговорення добігло кінця. Переночувати вирішили біля підніжжя терикону, який був метрів за сто, а машину залишити тут, щоб не шуміти двигуном. Коли вибирали, хто залишиться з машиною на ніч, я всіх заспокоїв, сказавши, що якщо машина залишається тут, то і я теж тут. Командир змахнув сльозу (брешу звичайно, ні хрєна він не змахував) і сказав, що я можу бути спокійний і лягти спати, тому що навколо вже виставлені пости. А через кілька хвилин вже не було нікого.

На вулиці було дуже тепло. Я сидів на башті, думав і намагався перетравити те, що сталося вдень. Формулював собі завдання на завтра і одночасно намагався заспокоїтися, щоб поспати хоч пару годин. Раптом у лісосмузі, яка росла вздовж дороги, щось зашаруділо. Я завмер і почав вслухатися. Знову шурхіт. Десь в голові у мене було розуміння того, що найвірогідніше це якась тварина, але у світлі останніх подій моя фантазія намалювала зовсім іншу картину. Рука обережно потяглася за автоматом. Взяв розвантажку з магазинами і гранатами й обережно зістрибнув з машини, так тихо, як тільки було можливо. Після стрибка по інерції сів і знову почав прислухатися. Тиша. Ні, знову щось рухається в густих заростях. Дуже тихо й обережно я метнувся до протилежного боку дороги, там була невисока стіна від розваленого будинку, близько півметра у висоту. Я сів за нею і знову почав прислухатися. Знову рух. Як попередити своїх? Який тут зв’язок, коли дві радіостанції на роту? Десь у моїй свідомості все-таки залишились адекватні думки, і вони (думки) вирішили покликати того, хто в кущах. Я так і крикнув: «Хто в кущах?». У відповідь шурхіт припинився. Напружився ще більше. Через кілька секунд звук ламання сухої трави під ногами з’явився знову. Я крикнув, що зараз стрілятиму. Десять секунд розриваючої свідомість тиші, й знову звук: МЛЯЯЯ, точно, хтось повільно крадеться, наступаючи на сухі гілки. Мої нерви вже були на межі. З автомата вирвалась черга з трьох патронів, трохи лівіше — та-та-та, ще черга, праворуч — та-та-та, черга. Швидко стрибнув за інший кавалок стіни, що був за декілька метрів лівіше. Тиша. Рахую, випустив близько десяти патронів. Чую крики: «Хто стріляв?». Якомога голосніше кричу у відповідь номер машини. Через кілька хвилин підходить Командир з двома бійцями. Встаю з-за стіни і виходжу до них на дорогу. Запитує:

— Хто стріляв?

— Я.

— В кого?

— У їжачка.

— У якого їжачка? Чи ти п’яний (Командир прекрасно знає, що я не п’ю)? Навіщо?

— Нєхуй лазити в кущах, коли у мене дах їде. Знаєте, давайте я краще все-таки заведу машину і під’їду до вас, бо якщо я залишуся тут на всю ніч, то спалю нахєр всю зеленку.

— Добре (відчувалось, як полегшено розслабилися і бійці, і Командир). Заводь і їдь за мною. Тільки натягни гусениці, там немає дороги.