«Музика»

На війні у мене була гра: доки нас припікали «Гради», я розмірковував, з якою б частиною тіла я розстався із найбільшим жалем. Ніяк не міг визначитися. Проте щодо чуттів я був переконаний на 100 відсотків — я б не хотів втратити слух. Хай все покриється безпросвітною темрявою і втратить запах, лише б музика не зникла з мого життя. Музика — це божественне чудо, створене Людиною. Це одна з небагатьох мирських речей, що творять Людину, формують її душу та свідомість. Слухач шансону ніколи не буде схожий на пошановувача «Тhe Beatles» чи «AC\DC». Музика не просто подобається чи не подобається, вона творить світогляд. Для мене на фронті, як для того, хто не п’є і не курить, музика стала єдиною віддушиною, що зберегла від божевілля. Важлива якість солдата — вміння самостійно розвантажити свою психіку. І знову вимушений констатувати, що ця риса родом із дитинства.

Якось, коли я був ще в першому класі, але вже не вірив у Діда Мороза, Дядя подарував мені на Новий рік касетний плеєр. Сказати по-правді, на той час мене мало цікавили подібні речі, я розраховував отримати іграшку, наприклад якогось круглого різнокольорового робота, а якби у нього ще й лікті з колінами рухалися, то я би знепритомнів від щастя. Тому я радше засмутився, ніж зрадів, і мав дурість сказати про це Дяді. Після цього вже Дядько засмутився:

— Блін, я в твої роки мріяв мати такий плеєр. У нас із твоєю мамою була можливість слухати музику лише на бобінах, і то Дід купив магнітофон, коли нам було років по 10… Ти спершу послухай, може, все ж таки сподобається.

З кислою фізіономією, похитавши головою, взяв дві касети, які Дядя мені дав разом із плеєром, і відніс їх у кімнату. Час від часу вставляв у вуха навушники і все ж таки слухав. Це були збірки популярних вітчизняних виконавців. Пам’ятаю, що часто доводилося міняти батарейки, а нові навушники тоді коштували півтори гривні!

Нічого особливого той плеєр у моє життя не приніс, але через п’ять років у мене з’явився магнітофон, який видавав уже звук трохи кращий. От на ньому я вже слухав усе підряд, від «Арії» до EMINEMa, від «Enigma» до Глюкози. А ще через вісім років Дядя вкотре звершив вчинок, який вплинув на все моє життя. Під час одного зі своїх тижневих візитів додому він привіз мені з Росії новий МР3-плеєр «Samsung YP-T7». І ось уже тоді я проникнувся звуком по-справжньому. Заплющуючи очі, я бачив багато різнобарвних узорів, які рухались і змінювали свої форми і колір під ритм і настрій музики, прямо, як заставки на Windows Media. Я вслухався в музику і розподіляв сцену між усіма інструментами, які чув, мені подобалося вслухатись в якісь окремі звуки, уявляти, на якій віддалі вони один від одного, які форми створюють і як рухаються у просторі. Все, що чув, з’являлось у мене в голові у вигляді образів. Це була справжня ейфорія, викликана чудом музики, а не якимись хімічними препаратами. Я почав по-справжньому любити звук і формувати свої смаки.

Таке явище, як попса, мене абсолютно не приваблювало. Справжнім випробуванням також були кліпи реперів-торчків, що читають про важке життя на районі з косячком у зубах і димом, що піднімається з рота на фоні напіввідкритих очей. Така музика — це результат деградації людей. Створювали її зовсім не дурні, але для дурних, на яких можна було впливати, стимулюючи найниціші людські інстинкти. Коли такого продукту стає забагато, як було у моєму дитинстві, це означає лише одне: маса деградантів, які вимагають їжу для своїх маленьких мізків, стала критичною. Попит породжує пропозицію. Дурні вимагають, безсоромні заробляють. Музикант, що пише подібну музику, схожий на священика, що наставляє свою паству ненавидіти інакодумців. У тому, що окремі персонажі, проїхавши сотні, а то й тисячі кілометрів, потрапляли у приціл мого ПКТ, значну роль відіграли Круг, «Бутырка» та всілякі шуфутинські. Вони виростили ціле покоління деградантів, а можливо, й не одне. Мені на місці цих «музикантів» було би страшно помирати.

Моє дитинство пройшло з «БІ-2», «ДДТ», «Led Zeppelin», Elis Cooper, «Deep Purple», Земфірою, групами «Вeаtles», «Сплін», «System of a Down», «Slipknot», «Moby» та багатьма, багатьма іншими. Я ні на йоту не шкодував про час, проведений з цією компанією. Став старшим, звернув увагу на класику. Під час прослуховування класичної музики, особливо мінорної, космос, який з’являється перед очима, був інакшим, чутливішим. Не знаю, як це ще пояснити, але мені здається, навіть якщо Бетховен і Верді нагрішили у своєму житті, то кількість душ, які вони вилікували (і ще вилікують!) за сотні років, їм обов’язково зарахується.

Потроху почав відбирати улюблені композиції у кожного виконавця і складати їх в одну теку. Треків ставало все більше, і мені доводилось їх класифікувати за жанрами та особливостями. Я дуже любив порядок. За 8 років я зібрав близько півтори тисячі моїх улюблених пісень. Півтори тисячі треків, які не набридають...

У моєму захопленні звуком немає нічого виняткового. Дуже багато хто фанатіє від музики. У майбутньому вона відіграла значну роль у моїх вчинках на війні. Вона розслабляла мене і давала сили тримати себе в руках у ті моменти, коли я міг цими руками натворити багато страшних речей. Вона створювала моїй свідомості атмосферу для відпочинку, навіть коли навколо було мокро, холодно і брудно, я міг відпочити з навушниками у вухах.